. Росіянин – черепаха. Він возить із собою свій будинок, як панцир | Набат-время знать больше

Росіянин – черепаха. Він возить із собою свій будинок, як панцир

Росіянин (чи тільки він?) — черепаха. Не тому, що довго запрягає. А просто возить із собою свій будинок, як панцир. І під цим панциром він усюди: весь світ — чужина, панцир — батьківщина, куди б не закинула нас доля.

Про це я згадав у Кавендіші, містечку у Вермонті, де Солженіцин прожив 18 років. Його поява тут почалося з панцира, з його демонстрації, мимовільної, мабуть.

Читайте також: Реальні проблеми Росії полягають у генетичній нездатності до продуктивної роботи

Солженіцин вирішив обнести свій тільки-но придбаний будинок з великою ділянкою високим парканом з відеокамерами і нікого без дозволу всередину не пускати. Для жителів Кавендіша це був шок. Тут немає жодних парканів, тільки огорожі для худоби, тут кожен перший полює, і ліс — це загальний, громадський простір. А тут паркани, камери, заборони: перериваються стежки, якими ходили ще в дитинстві з покійним кульгавим Джо.

До речі, у Вермонті не просто можна мати, носити, причому в будь-якому вигляді і кількості зброю. Обвішатися нею, як стрілок із Лас-Вегаса. Тут навіть був внесений законопроект, що кожен, хто зброї не має, повинен заплатити податок у 500 доларів. За що? За те, що того, хто не має зброї, захищатимуть ті, хто зброю має. І Вермонт взагалі законодавчо готовий/повинен відбити потенційну атаку, люди готові і мають захищатися. І захищати сусіда.

Хоча Вермонт — один із найбезпечніших штатів в Америці, побоюватися варто тільки північнокорейців, які припливли через океан на чолі з невтомним Кімом і в куленепробивних скафандрах. При тому, що регулярна американська армія в цей час повинна спати непробудним сном, як тридцять три богатирі після медовухи.

До речі, я у Вермонті не бачив жодного поліцейського, жодної поліцейської машини — без потреби. Є як вид, але на очі не трапляються.

Однак Солженіцина жителі Кавендіша зрозуміли: він прийшов на збори громади і сказав, що його ненавидять мстивий КДБ і уряд комуністичного СРСР, що цілком може послати найманих убивць. Плюс він не любить журналістів і хоче захистити себе і свою сім'ю від незаконного вторгнення. Жителі містечка почухали ріпу і сказали: нехай будує паркан, якщо що, ми підтягнемося і теж постріляємо.

Але Солженіцин був у Кавендіш всього тричі, хоча його будинок стояв за кілька миль. Коли оголошував про будівництво паркану, ще раз приїхав на святкування заснування міста (не приїхати було неможливо, були всі жителі) і останнього разу, коли оголосив, що їде в Росію.

Він, звичайно, виїжджав за межі своєї зони, яку побудував собі сам, але тільки в разі потреби: лекцію прочитати, премію отримати. А так сидів безвилазно у своєму панцирі, англійської не вчив принципово, чуже — баласт, тільки читав і писав. Червоне колесо. А гуляв з дружиною за парканом.

Одна дивовижна заява, яку ВПЗР зробив уже після повернення в Росію, — це те, що він за всі 18 років життя у Вермонті ні разу не чув птахів. Жодного разу.

Пояснити цю заяву непросто. У Вермонті водиться така кількість звіра і птаства, вистачить на сорок чотири ленінградських зоопарки і двадцять дві Червоні книги, що не помітити їх можна тільки в тому випадку, якщо птахи з почуття протесту вирішили не залітати на територію, обгороджену парканом із відеокамерами. Іншого пояснення у мене немає.

Але навіть це не образило кавендішців, вони не тільки охороняли свого знаменитого земляка, а й берегли його спокій. Не відомий жоден випадок, щоб якийсь житель Кавендіша підказав журналісту або туристу адресу сусіда-письменника. Які б гроші не обіцяли (сподіваюся, не такі й великі). Який би чек не залишали в кафе. Більше того, не повідомляють досі, хоча Солженіцина більше немає, але його будинок належить родині, й іноді син Ігнат із дружиною і дітьми приїжджає в Кавендіш і живе тут якийсь час. Ні, вони бережуть його прайвесі, і все.

Кавендіш — це місто або містечко тільки за назвою: декілька десятків будинків уздовж однієї вулиці і ще стільки ж на лісових ґрунтових дорогах, що йдуть в гору. Один магазин, він же кафе, церква, де тепер — серед іншого — куточок у вигляді мікромузея, присвячений Солженіцину. Ліс, гори, хмари.

Зрозуміло, чому Солженіцин сюди приїхав: природа суворістю частково нагадує російську. Ну, тільки якщо тайгу схрестити з Кримом. Глушина, Саратов. Нікогісінько. А взимку взагалі не відрізниш. Сніг приховує всі таємниці.

Але Солженіцин не проспівав гімн Вермонту, Кавендішу, який не дуже й роздивився, бо, як я уявляю, їздити Вермонтом йому було боляче.

Мені теж було боляче, думаю, з тієї ж причини. Ніде я не відчував неначе вирок, що Росія не буде такою. Ні на Мангеттені, ні в Сан-Франциско, ні навіть на краю Великого каньйону в Аризоні. Побудувати будь-яку будівлю — черговий Ісаакій, зліпок з італійського пращура, або Зимовий, або московські висотки в наслідування Емпайр Стейт білдінг — дрібниця. Каньйону немає, як і Фріско, але на нема й суду нема.

А тут, у Вермонті, немає нічого особливого. Природа, цілком собі така, як у якомусь заповіднику в Завидово або на Алтаї. Та хіба мало стримано мальовничих пейзажів до і за Уралом. Скромні, якщо не сказати нарочито скромні будиночки, в один або два поверхи. Пікапи, покриті пилом, якщо будинок у лісі, серпантин доріг, спрофільованих на поворотах, ніби завтра промчить Формула-1 на чолі з Квятом.

Але все разом це такий невиліковний докір — Росія такого ніколи не зможе. Без шику, без понту, одні дерев'яні будиночки і пісна акуратність, ця соціальна зібраність і доцільність, ця простота і краса, від якої око радіє і душа болить — ніколи. Ніколи Росія такою не буде.

Читайте також: Чому росіяни п'ють не самогонку, а брагу

До речі, жодного особняка, жодного будинку, щодо якого може виникнути сумнів, а чи не хотів його господар справити враження оригінала або багатія? Майже повсюдно дерев'яні. Один притулок убогого вермонця. Але саме сільська, північна Америка, така схожа природою на Росію, і вказує на непоправну різницю. Різницю не багатства, а різницю в скромності.

Тому для Солженіцина, який приїхав сюди в панцирі, не співали птахи. Птахи не співають, коли душа не на місці. Росіянин вдома тільки в дупі. Піднеси до вихлопної труби. І тоді зі смороду і кіптяви ти побачиш небо в діамантах, невидимий град Кітеж, віднайдеш рай мрії про майбутнє, відчуєш Росію, яку ми втратили, хоча ніколи не мали.

Источник

На ту же тему
Поделитесь своим мнением
Для оформления сообщений Вы можете использовать следующие тэги:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Набат-время знать больше © 2017 ·   Войти   · Наверх