. Кількість віруючих в українське кіно росте щодня | Набат-время знать больше

Кількість віруючих в українське кіно росте щодня

Вперше знімальна група фільму «Дике поле», знятого за культовим романом Сергія Жадана «Ворошиловград», зустрілася з потенційними глядачами і показала два епізоди.

«Есть верящие в украинский кинематограф, а есть неверящие», – режисер Ярослав Лодигін нервувався так, що переходив з російської на українську, не забуваючи і про англійські слова. Судячи з усього, кількість віруючих в українське кіно росте щодня.

Читайте також: Кінопокручі за московським «сцинарієм»

Сподіваюся, після прем‘єри кіно «Дике поле» 8 листопада їх стане більше. Хоча побоювань зараз багато. Чи передали актори характери героїв книги? Чи вдасться захопити глядача так, як Жадану вдалося підкорити читачів усього світу? Адже книга перекладена десятками мов. Чи сприймуть історію українського Донбасу на європейських фестивалях? Всі ці питання прозвучали під час першої зустрічі знімальної групи з глядачами. І ще раз показали – інтерес до фільму величезний. Декілька висловів, які прозвучали на зустрічі, дають змогу зрозуміти, що ж на нас чекає.

В заголовок винесені слова пастора, якого зіграв Олексій Горбунов. Процитую трошки з того, що прозвучало в залі. «Наш фильм наполнен светлыми моментами и матами»… «Очень важно починить дороги в нашей стране. А то мы смотрим себе под капот а не вокруг». «Клали мы на коммунальщиков»… До речі, у фільмі мови намішані так, як зараз у нашому житті. І Олексій Горбунов, якого ми звикли чути російською, прекрасною говорить рідною українською (майстерня Костя Петровича Степанкова)…

«Самое страшное во время съемок – это была встреча с Жаданом, – признался актер Олег Москаленко, сыгравший главного героя фильма Германа.  После съемки сцены я вышел к нему. Они с женой смотрели на меня и Сергей говорил: нуууу, свого героя я уявляв якось… В цілому, нормально!» Мне легче стало. Фух, благословил». 

Читайте також: «Не всі, хто говорить російською, – вороги. Як і не всі, хто говорить українською – друзі», – журналістка

А еще к нам на съемку чуть Порошенко не приехал, – продовжував розкривати деякі секрети Ярослав Лодигін. – В то время, когда мы снимали в Старобельске, он как раз был в тех краях, открывал больницы… Мы уже и голову ломали, как перекроить свой график. Но что-то не сложилось. Работали без авралов. Зато была прекрасная история, когда в небольшом селе, где мы снимали с дрона, нас чуть не подстрелили. Из одного двора выскочил мужик с ружьем: сажай це гімно, сажай свій вертоліт. И машет в сторону дрона. Дядька был уверен, что это какие-то сепаратисты летают. Тем более, управляющий дроном был в камуфляже. А вы ж не забывайте, мы ж снимали в 50 километрах от линии фронта»…

Один з показанних епізодів миттєво наштовхнув всіх на думку, що ми бачимо справжній український вестерн. Відкриваються дверцята машини і на залиту палаючим заходом солнця придорожню куряву опускається нога… в сандалії и чорній шкарпетці. Зал зареготав. Аналогія з ковбойським чоботом однозначна.

«У нас в фильме есть и перикотиполе в виде пластиковых пакетиков, которые перекатываются в кадре, – підтвержує думки глядачів режисер. – И в основе фильма – противостояние с местными бандитами. Основные условия вестерна были у нас в руках, вот мы и играли в эту игру. Будет здорово, если зрители прочтут наши намеки».

За місяць зйомок у Старобільську знімальну групу вже добре знали в місті. Більше того, саме тут режисер, який зняв перший повнометражний фільм, отримав визнання. «В городе есть влиятельная местная пресса, – говорить Ярослав. – Это «Старобельский вестник» и «Телегид». И вот однажды утром захожу в магазин за булочкой. Лежит одна из двух газет. В ней моя большая фотография и название статьи «Режиссер». Наконец-то меня отметили! У мамы экземпляр хранится».

Всі присутні на зустрічі залишилися в захопленні від червоної «Волги», яка досить часто з‘являється в кадрі. З зали почали лунати пропозиції: «Зробіть магніти у вигляді машини». «Вам волга понравилась? – щиро зрадів Ярослав, коли почув ці слова. І звертається до продюсера: – Видишь. А ты хотел вырезать машину». Організатори підказали, де зараз стоїть машина в Києві. І я її знайшла. Зовсім скоро вона стане культовою. Відчуваю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

 

Источник

На ту же тему
Набат-время знать больше © 2018 ·   Войти   · Наверх