. Доля Англії була вирішена за три тижні | Набат-время знать больше

Доля Англії була вирішена за три тижні

Вівторок, 26 квітня 2016
18:30

Історія

Доля Англії була вирішена за три тижні

1
Коментувати
Роздрукувати

950 років тому комета Галлея віщувала битву біля Гастінгса.

У ІХ-Х століттях в Європі не було нічого страшнішого ніж слово «нормани». Вікінгам або норманам – дослівно «людям півночі» набридло щоразу пливти із Скандинавії за три-дев’ять земель аби пограбувати багаті країни. Вони виганяли місцеве населення й самі оселялися на звільнених землях. Так на півночі Франції виникло герцогство Нормандія. Його жителі були дуже вмілими воїнами: постійно воювали із королем Франції, захоплювали італійські міста, не раз нападали на Британію.

У квітні 1066 року в небі пролетіла комета Галлея – передвісниця страшних воєн. Того року герцог Нормандії Вільгельм розраховував отримати англійську корону. На початку січня помер Едуард Сповідник – бездітний король Англії, який до коронації 28 років прожив у Нормандії. Якщо вірити норманським літописам він, передчуваючи свою смерть, послав свого ерла Гарольда аби той присягнув Вільгельму. Дорогою Гарольд потрапив у полон. Вільгельм визволив його і Гарольд присягнув йому на святих мощах віддати королівську корону, а потім зрадив клятву. Між тим саксонські хроністи стверджували, що перед смертю Едуард заповів корону рідному брату своєї дружини – уже згадуваному Гарольду Годвіссону, а Вільгельм – звичайний завойовник.

Як би там не було, але 6 січня 1066 року англійська знать на загальних зборах проголосила королем саме Гарольда. Вільгельм був уражений в саме серце. Він почав збирати військо, готуючись до війни.

Тим часом у Гарольда знайшовся ще один конкурент – норвезький король Харальд Суворий. Скориставшись нагодою, він і собі вирішив стати англійським королем. Його помічником і союзником став Тостіг – рідний брат короля Гарольда.

Усю весну й літо Гарольд Годвіссон чекав нападу. Біда прийшла у середині вересня. Норвежці або, як їх тоді називали вікінги, на трьох сотнях кораблів висадилися на півночі Англії – в провінції Нортумбрія. Її столиця – Йорк зовсім недавно була впокорена англійськими королями. Тому при першій нагоді мешканці зрадили своєму королю і пристали до ворога – норвежців.

Гарольд вирішив не гаяти часу. Він швидко зібрав своє військо і рушив із Лондона на північ. Основою його армії були хускарли – добре озброєні й навчені тілоохоронці – дружинники короля. Решту війська становив так званий фірд – народне ополчення, озброєне абияк. Деякі мали лише кам’яні сокири. Гарольд виграв раптовістю нападу. 25 вересня було дуже спекотно. Норвезький король Харальд Суворий того дня збирався проводити огляд союзників – ополчення із Йорка. Із частиною свого війська він зійшов на берег і подався у бік Йорку. Через спеку норвежці не взяли лат та іншого захисного обладунку. Вони й подумати не могли, що англійське військо прибуде так швидко. У розпал оглядин прийшло повідомлення, що швидко наближається Гарольд зі своєю армією. Норвежці почали спішно шикуватися у бойовий порядок і послали за підмогою до свого флоту. Їм добряче допоміг один із воїнів. Він вийшов на середину мосту через річку Дервент. Міст – так званий Стамфорд Брідж, був дуже вузьким. Один-єдиний вікінг убивав усіх, хто наважувався перейти через нього. Кажуть, що так убив понад 40 англійців поки ті не здогадалися запливти у човні на середину річки й ударити героя знизу довгим списом. Тим часом його подвиг дав норвежцям час вишикуватися. Вони стали колом і наїжачилися стіною списів. Англійці запропонували завойовникам здатися.

– Мій брат Тостіг отримає третю частину англійських земель, – заявив король Англії.

– А що отримає король Норвегії Харальд? – перепитав Тостіг.

– Сім футів землі. Або більше, якщо він вище середнього зросту.

Англійські хускарли довго крутилися довкола норвежців аж поки намацали слабке місце. Зав’язалася битва. Слабко озброєні норвежці, які не сподівалися зустріти ворога, гинули сотнями. Король Норвегії отримав стрілу в шию і помер. Гарольд ще раз запропонував Тостігу і решті вікінгів здатися. Ті з огидою відкинули пропозицію. Коли норвежців перебили, до них прибуло підкріплення. Але прибулі вікінги під керівництвом конунга Ейстейна так поспішали, що дуже втомилися. Їх перебили ще швидше ніж першу партію. Син Харальда Олаф здався. Йому віддали десяту частину кораблів і взяли урочисту клятву більше ніколи не нападати на Англію.

За якихось три дні Гарольд отримав звістку про висадку нового ворога – норманів. Цього разу на крайньому півдні Англії. Герцог Вільгельм чекав поки суперники знекровляться і лише 28 вересня розпочав долати протоку Ла-Манш. Коли ступив на англійський берег, несподівано спіткнувся й упав. Це було поганою ознакою. Воїни затамували подих.

– Чого злякалися, дурні? Я збираюся обійняти цю землю, – не розгубився Вільгельм.

У його війську було повно найманців, а благословення вони отримали від римського папи Александра ІІ. Загалом нормани зібрали понад 10 тисяч найкращих у світі воїнів. Армія поділялася на 3 категорії: лучники, піхотинці і важка кіннота. Вільгельм не поспішав: він отаборився біля містечка Гастінгс і чекав на появу Гарольда.

Англійське військо без будь-якого перепочинку помчало на південь. За три тижні воїни подолали всю країну із півдня на північ і навпаки. 12 жовтня Гарольд був у Лондоні. Він не став чекати приходу союзних дружин із різних земель Англії і сам вирушив назустріч завойовникам. Мав 8 тисяч воїнів. Дві тисячі дружинників і шість тисяч народного ополчення. Можливо король поспішав тому, що знову покладався на раптовість. Однак Вільгельм довідався про марш і був готовий до нападу. Оскільки фактору раптовості не було Гарольд змінив тактику. Вночі англійці спритно зайняли найвищу точку – пагорб Бетл Хілл, що піднімався на 85 метрів над рівнем моря. Місце для оборони вибрали дуже вдало – праворуч і ліворуч були болота.

О шостій ранку 14 жовтня нормани вишикувалися на загальну молитву, а за годину розпочали атаку. Першим визвав супротивника на двобій лицар Тайєфер. Він голосно співав «Пісню про Роланда». Коли йому знайшовся супротивник, Тайєфер убив англійця і відтяв йому голову. Потім настала черга лучників. Вони стріляли, але стріли потрапляли в тісно переплетені щити англійських хускарлів. Дивно, але англійці зовсім не мали лучників. Так само не мали кінноти. Коней воїни використовували для переїзду, а перед битвою злазили з них. Загалом англійці уяви не мали, як воюють кращі воїни Європи.

Другого удару завдала норманська піхота. Безуспішно. Потім прийшла черга рицарів на конях. Для них англійці застосували двобічні «данські сокири». Це була страшна зброя з топорищем майже у півтора метри довжини. З розмаху англійці калічили коней і прорубали лати рицарям. Гарольд суворо наказав своєму війську не порушувати стрій. Однак коли лівий фланг норманського війська побіг англійці кинулися добивати ворога. Почувся крик, що Вільгельма вбито. Той змушений був зняти шолом, щоби довести, що керує військом. Контратаку англійців відбила кіннота, яка вирубала їх до ноги. Однак основні сили Англії стояли на пагорбі непорушно. Наближався вечір. Вільгельм зрозумів, що з настанням темноти йому доведеться дати сигнал про відступ. Кіннота знову кинулася в бій і знову була відкинута. Тоді Вільгельм наказав інсценувати повальну втечу. Англійське військо повірило в хитрість і спустилося з пагорбу в долину переслідувати норманів. Тим тільки того й треба було. Вільгельм повернув коней і накинувся на нещасних воїнів Гарольда. Доля битви була вирішена.

Англійське ополчення безладно побігло. Захисників Британії підкосила звістка про смерть Гарольда. За однією із версій випадкова стріла влучила йому в око. За іншою на нього напали відразу четверо рицарів. Один пробив щит і вдарив у груди. Інший – відтяв голову. Третій загнав меча в живіт, а четвертий перерубав ногу. Однак вірні хускарли продовжували битися над тілом свого короля. У темноті, що спустилася, вони замалим не вбили самого Вільгельма. Проте сили були нерівні. Англія програла. Знамено покійного Гарольда із зображенням червоного дракона Вільгельм відправив до папи Римського.

Тіло загиблого короля довго не могли знайти. Виручила англійців коханка Гарольда – Едіт на прізвисько Лебедина Шия. Вона знайшла й покрила поцілунками свого улюбленого. На місці битви невдовзі зведуть церкву, олтар якої розташують там, де Едіт побачила мертвого Гарольда.

Тим часом у Лондоні вибрали нового короля. Однак він виявився слабкодухим і присягнув на вірність Вільгельму-Завойовнику. Землі англійської і саксонської знаті були відібрані й роздані норманам. Стара саксонська Англія вмерла. Починалася епоха Великої Британії – імперії, що перевершила могутністю Стародавній Рим.

Юрій Стригун

Источник

На ту же тему
Набат-время знать больше © 2019 ·   Войти   · Наверх